Forbidden sounds 2 – музика варта уваги

Отож, продовжуємо. Частина друга (з першою можна ознайомитись тут).

2017 на початку був досить скупим на цікаві релізи, але ближче до весни їх кількість почала рости й рости і ось, до середини весни їх зібралось вже достатньо, щоб про них розповісти.

Окрім того, я розкажу ще про декількох артистів, які може і не випустили нічого нового, але все ж варті уваги. Бо дуже часто так буває, що в силу того, наскільки переповненим є музичний ринок, деякі музиканти лишаються поза увагою. Невиправдано. Ну що ж, поїхали.



Vancouver Sleep Clinic – Revival

Проект австралійця Тіма Беттінсона. Якщо слухати його, то по вокалу і не скажеш, що хлопцеві всього років 20. Треки звучать досить по-дорослому, виважено і якісно. В альбомі можна знайти хороше інді, трохи тріп-хопу, електроніки, ембієнту, і що найважливіше – чарівного вокалу. Ліричний, але разом з тим досить енергійний альбом.

Mastodon – Emperor of Sand

Вже давно не діти, Mastodon – відомий в своєму середовищі колектив, який творить ще з кінця 90-х. Вміло замішуючи грув, сладж, стоунер із вкрапленнями прогу, хлопці заряджають по повній. Не переходячи межу неприхованої агресії, на новому альбомі вони дуже гарно збалансували драйв, швидкість, мелодійність і емоційність. Після прослуховування альбому я пригадав інших представників даного жанру –  Queens of the Stone Age, хоча не можу сказати, що дуже аж відчувалось перегукування між одними і іншими.

Clark – Death Peak

Крістофер Кларк. Моя любов з того часу, як я почув його вперше (а це було років 10 тому, коли я почув його трек в одній із серій Доктора Хауза). Це резидент легендарного лейблу Warp Records, який виділяється серед інших електронних музикантів більш ніж характерним звуком. Він має свій, неповторний, унікальний стиль, набір інструментів і я його можу впізнати серед інших з перших нот.

Для мене Кларк – це не просто IDM, це щось більше. Попри рваність, аритмічність, Кларк робить дуже гармонійну електроніку. Місцями вона танцювальна, місцями невідомо, з якої сторони до неї підступитись, а деякі треки по десять разів на повторі грають, як тільки їх почуєш. В новому альбомі Кларк продовжує гнути свою лінію. І навіть якщо б він не випустив нічого нового, я би все одно про нього написав, тому що його творчість варта того, щоб виділити на неї окреме місце в плейлісті.

Bug vs Earth – Concrete Desert

Кевін Мартін, більш відомий, як The Bug, легендарний електронщик з Британії, після виходу його останнього сольного альбому Angels&Devils, уже робив колаборацію з не менш легендарним учасником піонерів дрону  Earth Ділоном Карлсоном. Тоді, два з лишнім роки тому, вийшло всього два треки, які тим не менше були дуже вдалими.

Кевін ще з 90-х років експериментує з дабом, дабстепом, тріп хопом, має досвід роботи з важкою музикою чере проект Techno Animal, колаборацію з Джастіном К. Бродріком і тому не дивно, що інша вдала суміш стилів, із Earth, не закінчилась на двох треках. Тож маємо цілий альбом – космічний дрон одного, і клаустрофобна електроніка іншого вилились у справді цікавий, атмосферний і затягуючий результат.

Bitcrush

Майк Каду – відомий в середовищі електронної музики через проекти Gridlock та Dryft, а також через створений ним лейбл n5MD , на якому я знайшов чимало імен, котрі надовго засіли в моєму плеєрі. Про деяких із них я напишу в майбутньому.

Так от, в першій половині 2000-х Майк почав робити музику під іменем Bitcrush, такий собі сплав електроніки, пост-року, шугейзу, ембієнту та глітчу, частково вокальний проект, частково інструментальний.

Але от особливістю як проекту Bitcrush, так і всього, що випускається на лейблі n5MD, є надзвичайна емоційність і мелодійність. Якщо це буде ембієнт, то це не буде фоновий ембієнт, який буде просто заповнювати тишу. Якщо це буде електроніка, то вона точно зачепить якісь струни вашого нутра.

Dreissk ‎– To Nowhere

Саме тому, щоб підтвердити сказане вище, новий альбом ще одного з резидентів n5MD, Кевіна Патзелта, суанд-дизайнера та композитора, який випустив ось уже третій лонгплей на даному лейблі.

Я його оцінив ще після того, як почув першу, дебютну роботу. В новій Кевін продовжує досліджувати космос довгими постіндустріальними ембієнтними пассажами, заходячи то на територію пост-року, то десь в сторону дрону, то в чистий індастріал. Але попри те все, він не забуває густо покривати драйв мелодійністю.

Музика із розряду тих, які дарують візуальні образи, коли слухати її з закритими очима. Альбом про подорож кудись дуже далеко, чи то в космос, який бачиш, дивлячись в небо, чи то в той космос, який бачиш, зазираючи в себе.

Editors

Редакторів я вперше почув колись на Enter Music, коли вони якраз випустили свій другий лонгплей. І відтоді я їх постійно слухаю. За майже десять років вони змінювали свою стилістику, починали як модний на той час інді-гурт, але уже в третьому альбомі перейшли на пост-панк ревайвал, перекликаючись з легендарними Joy Division  за рахунок чудового вокалу Тома Сміта.

На сьогоднішній день гурт продовжує загравати з пост-панком, інді та електронікою. Я згадав про них не просто так. Цього року ми всі маємо чудову можливість побачити їх на фестивалі “Захід”. І це не реклама фестивалю, не подумайте. Просто мені здається, що Editors не має у нас стільки популярності, скільки він насправді її заслуговує. Тож доки ще не прийшов час фестивалю, ви маєте нагоду послухати і полюбити дану команду, а тоді і послухати наживо.

Low Roar – Once In A Long, Long While

В інтернеті про даний колектив стали багато говорити  після того, як їхню композицію  I’ll keep coming геніальний гейм-дизайнер Хідео Кодзіма вибрав для трейлеру своєї нової гри. Трек і справді дуже хороший. І не він один. Як і все, що виходить з Ісландії, цей гурт також заслуговує уваги. В жіночому вокалі відчувається магія Ісландії.

Ніжна лірика і м”яка музика. Загорнуті в теплу меланхолію акустики і ненав”язливої електроніки композиції мають всі шанси довго тішити вас.

Sadistik – Altars

Неправославний зовсім альбом андеграундного хіп-хоп виконавця Коді Фостера, якого я слухав десь років 6 тому, зацікавив насамперед тим, що кавер для альбому малював відомий і любимий мною американський художник з темної сторони Майкл Хуззар, який до хіп-хопу має таке ж відношення, як я до автомобілів.

На сьогоднішній день сам Коді виглядає скоріше як учасник якоїсь метал-банди, ніж хіп-хоп виконавець. Тематика альбому крутиться навколо критики релігії, фрустрації, спровокованої суспільством, ядерної зими і інших веселих тем. Тож очікувати від альбому треків про гарні дупи, тачки, бабло не варто.

За що я і люблю справжній андеграунд від хіп-хопу. В ньому поезія має широку тематику, та й музична складова зазвичай більш ніж просто цікава.


Les Discrets – Predateurs

Новий альбом французів Les Discrets продовжує розширяти стилістичні горизонти команди. Якщо в попередніх альбомах команди можна було чути елементи блеку, пост-металу, бекгейзу, то в новому альбомі ви цього приктично не знайдете, зате зможете почути шугейз, пост-рок, можливо пост-панк і навіть тріп-хоп.

Готична атмосфера в тому вигляді, в якому я її нормально сприймаю. Без пафосної чорноти, надуманої приреченості і неправдивої одержимості смертю. Те, що мене свого часу відштовхнуло від готичної музики. Надто багато там було пластикового пафосу. А в цьому альбомі його немає.

Мелодійна музика, прекрасне поєднання жіночого і чоловічого вокалу, ніякої злості і, звичайно ж, французька мова. Все це є, все це чудово сприймається.

diaphane

Ще один електронний проект, про який я вирішив написати не через новий альбом, а через те, що проект кльовий.  Це одна із двох половинок, з яких складався відомий IDM дует Ab Ovo. Інша половинка,  Jérôme Chassagnard, також робить сольно хорошу музику, але все таки Diaphane, як на мене, проект набагато сильніший.

Має в своєму доробку два лонгплея, 2010 та 2013 років, і обидва до цього часу в мене в плеєрі сидять майже безвилазно. Перфектний, як на мене, мікс тріп-хопу, індастріалу, ембієнту, драм-н-бейсу та айдіему. Кожного разу, коли слухаю, не маю до чого причепитись.

Ембієнтні пасажі вдало покладені на танцювальні мотиви, які то тут то там розриваються в ритміці, емоційні мелодії ехом літають поверх того всього, композиції розвиваються, еволюціонують, то розслабляючи, сходячи майже на тишу, то знову зриваються на крик жорсткою ритмікою. Еталонна музика для жанру.

Warhaus

Про цей гурт мені буквально недавно розказала подруга, в зв”язку з тим що зимою гурт виступав в Києві. Це сольний проект одного з вокалістів бульгійського інді-поп гурту  Balthazar. Що він з себе представляє?

Ну, як на мене, це альбом для посиденьок в напівтемному барі, з цигарками, з алкоголем типу віскі. Чоловічий вокал – це такий собі молодий і полегшений варіант Леонарда Коена, жіночий – томний і загадковий. Лінива, напідпитку така музика, з вінтажними нотками. Той випадок, коли одинаво добре її слухати фоном і не фоном.

Double Dragon – Double Dragon

Є такий жанр електронної музики, досить популярний в вузьких колах – new retro wave. Це такий ностальгійний жанр, який черпає натхнення з тих часів, з яких ми пам”ятаємо  8-бітні ігри, бойовики із Ван Даммом, Блейдраннер, неоновий футуризм і інші кльові штуки, з 80-х.

Почав розвиватись даний жанр в середині 2000-х на французькій електронній сцені і зараз можна знайти чимало його представників. Конкретно цей альбом  мене захопив буквально з першого ж прослуховування. По ходу прослуховування вимальовується якась історія і напевно весь альбом став би чудовим доповненням до якогось вінтажного фільму мого дитинства.

Wolfbrigade – Run With the Hunted

А це новий альбом представників шведської панк сцени. В принципі вже дідусі, валять музику ще з середини 90-х. Новий альбом продовжує все те хороше, що команда робила до цього. Це той же добротний ді-біт, зміксований з дез металом. Я не фанат панк-музики. І зі всіх піджанрів цього напрямку найбільше мені подобається саме ді-біт.

Максимально швидка, агресивна, чітко ритмічна музика. Драйв, злість і панк. Те, що вимирає в наш час крафтового пива, хіпстерів, смузі і зари. Нажаль. Саме тому такі хороші альбомі і варто слухати. Щоб не розслаблятись і не ховатись за рожевим полотном позитиву.

No Omega – Culture

І ще один альбом зі Швеції. Близький по духу попередньому. В даному випадку мова йде про хард-кор скрімо. Мені дуже подобається коротка цитата, якою гурт описує свою музику –   “If the music is loud we won’t hear the sound of the world falling apart” .

В принципі, ціє цитатою можна описати музику колективу. Шумний, депресивний, брудний хардкор із чудесним скрімо-вокалом. Саундтрек для того моменту, коли знаєш, що кінець світу наступив, але змиритись із цим все ще не можеш.

Parov Stelar – The Burning Spider

Ну, це ім”я ви мали б знати. Всесвітньо відомий представник future fazz, який збирає в один коктейль даунтемпо, танцювальну музику, старий джаз, свінг, блюз, міксує його дуже добре і на виході видає досить міцну, нетипову танцювальну-поп музику.

Раніше Стелар використовував зазвичай семпли зі старих платівок, щод додавати вокал в свої композиції. В даному альбомі трохи місця дісталось живим і активним вокалістам. Ще одна причина через яку альбом звучить досить свіжим)

Tarkovsky Quartet –  Nuit Blanche

Зібраний кілька років тому французьким піаністом Франсуа Кутюр”є, джазовий квартет творить імпровізації, надихаючись, як можна зрозуміти з назви, творчістю Тарковського. Спочатку Франсуа задумав записати трилогію таких ось натхненних імпровізацій, але даний альбом – уже четвертий доробок колективу, і судячи з того, що я читав про попередні, наразі це найкращий з тих, що вийшли. Учасники уже зігрались один з одним, відчули себе єдиним цілим і тому імпровізації, повільні, меланхолійні, вийшли такими органічними і цільними.

Exquirla – Para quienes aún viven

Є така відома пост-рок банда Toundra, і є такий фламенко співак Niño de Elche. На одному з фестивалів вони познайомились, подружились і вирішили спробувати зробити колаборацію. Отож, уявіть собі собі дорослий такий, хороший фламенко вокал і добротний пост-рок, приправлений трошки металом.

Вийде дуже дивний і разом з тим дуже цікавий сплав. Альбом розкривається ближче до середини і основні емоції викликає ближче до завершення, де і музично і вокально все досягає апогею. Одне із дуже приємних відкриттів цього року

Jacaszek – KWIATY

Новинка з сусідньої Польші. Представник модернових композиторів – мінімалістів. То є те, що підписують зазвичай тегами ambient, modern classical. Безтілесна і пронизлива музика. Туманний ліс тонких емоційних нюансів. Вже давно захоплююсь творчістю цього автора і новий альбом жодним чином не розчарував.

Acres – In Sickness & Health

Дуже надіюсь, що колись ця команда випустить таки повноформатний альбом, бо досі у них лиш сингли та ЕР виходили. Команда взяла найкраще з пост-хардкору, пост-року, пост-металу і тому їхня музика – це епічне чуттєве полотно. Попри те, що хлопці не влазять глибоко в експерименти і не вигадують нічого нового, їхня музика не сприймається як щось вторинне і зачіпає досить сильно.

GAS – Narcopop

Востаннє Вольфганг Мойт, один з власників відомого лейблу Kompakt, під псевдонімом GAS випустив альбом ще в далекому 2000-му. Тоді я його не слухав. Я, в принципі, тоді ембієнт не слухав, так само як і техно. А музика GAS 2017 року – це якраз дитя, народжене від тих двох жанрів.

Синтетичне дитя, яке взяло від техно хіба приглушений кік, який навіть не намагається створити ілюзію танцювальності даної музики, залишаючи місце довгим багаторівневим ембієнтно-дроновим полотнам, абстрактним і холодним. Навряд чи я б зацікавився такою музикою 17 років тому. Але зараз вона мені дуже подобається. Це футуристичний альбом, якому пічфорк поставив дууже високу оцінку.

Clem Leek – America

Ну і наостанок цього разу трошки м”якої тендітності. Ще один хороший модерновий композитор з Британії Клем Лік розказує за допомогою піаніно і електроніки про свій досвід перебування в Штатах. Тут є і лірика, і космос, і сум. Коротенькі інтимні, камерні етюди, як фотографії-спогади про прожите.

Маленький постскриптум. Окрім того, про що я написав, останнім часом вийшли також нові альбоми Jamiroquai, Depeche Mode, в мережу вже злили свіжий альбом  Gorillaz, який мене трошки розчарував, так само як і новий альбом Goldfrapp і багато інших. Щось було хорошим, щось не дуже, але написав про те, що змогло якось дійсно зачепити.

Що таке бізнес-акселератор і для чого він твоєму стартапу